Душа в душу: підліткова фантастика «Душниця» Володимира Арєнєва

Головний герой Сашко Турухтун живе у світі, досить схожому на наш, із невеликими, але суттєвими відмінностями. Десь у «латинському» середньовіччі тут сталася теологічна реформа, що затвердила в якості офіційної доктрини нові уявлення про життя після смерті. Згідно з ними, душу померлої людини вміщують до спеціальної капсули, схожої на звичайну повітряну кульку, і зберігають якомога довше, намагаючись продовжити її «життя». Культ пам’яті та поваги до предків став частиною державної ідеології й виховується з пелюшок.

Одного дня традиція перетворюється для Сашка на особисте болісне щодення, коли помирає Турухтунів дідусь, знаменитий поет і колишній повстанець. Хлопець і так ніколи не міг знайти з дідом спільної мови, а тепер — коли на нього покладено місію доглядати за кулькою та розмовляти з нею — і поготів. Промовисте мовчання кулі пригнічує, тримає й провокує розібратися з тим, що лишилося болючими задирками в пам’яті про діда. Зрештою, вхопившись за зручний привід, Сашко починає «розслідування» дідового життя, і це поступово змінює для нього все. У найкращих традиціях фантастики автор прощається з читачем бунтівною, відкритою кінцівкою, надто доброю, аби зіпсувати її гостроту продовженням.

Попри досить невибагливу концепцію вигаданого світу, «Душниця» — вправно, якщо не блискуче, пророблений зразок соціальної фантастики, що може увійти в коло підліткового і дорослого читання не лише на одне-два покоління читачів. Тяжіючи до фантастичних антиутопій, злегка ковзнувши темою тоталітарного суспільства з промовистими алюзіями, роман Арєнєва тішить потужною психологічною колізією. Досить іронічно, що саме фантаст може повчити нині чи не більшість «знаних» українських дитячих письменників-реалістів, як зобразити багатогранність переживань юного героя та переконливо відтворити підліткові голоси, чого так бракує вітчизняній прозі для молодших читачів.

09.11.2014