Як працюють механізми інформаційної війни

Рецензія на книгу: Почепцов Георгій. Сучасні інформаційні війни
У книзі Георгія Почепцова «Сучасні інформаційні війни» введене поняття смислової війни та аналізується її роль в сучасному світі. Автор праці — доктор філологічних наук, професор, фахівець із питань комунікаційних технологій та автор численних праць у цій сфері. Редакція Na chasi читає книгу та ділиться із читачами найвлучнішими, на нашу думку, тезами.

Про державу та особистість
  • Що менше держава знає про людину, то безпечніше вона почувається.
  • І капіталізм, і комунізм атомізували людину для полегшення керування нею.
  • Влада торгує захистом від проблем, і що страшнішими будуть проблеми, то потрібнішою виглядає влада.
  • Майбутнє, куди прямує країна, є невідомим ані для її лідерів, ані для її населення. Країна прямує від одного року до іншого, не знаючи, що на неї очікує, тому що сама вона не займається конструюванням свого майбутнього, бо за неї це роблять інші країни.
Про журналістику, тексти та новини

  • Дестабілізуючі теленовини — це не лише пряма критика влади. Це переорієнтація теленовин на розповідь про аварії, вбивства, стихійні лиха. Завдяки цьому нав’язується відчуття, що в країні наразі неможливий жоден позитивний проект.
  • Ми живемо не у світі інформації, а у світі інформаційних кампаній. Саме такі повідомлення, за якими стоїть «спонсор», і є основною цеглиною, з якої будується інформаційний простір. Час просто інформацій уже минув.
  • Журналіст не володіє арсеналом аналізу. Тому його думки є банальними. Він виграє тільки за рахунок якогось джерела, яке може поділитися із ним інформацією. Журналіста ніхто не вчив аналізувати ані події, ані інформацію. Журналістська освіта немає жодного курсу, який би розвивав розум студента, давав йому необхідний для аналізу інструментарій. Інтуїтивні погляди може продукувати і читач, від журналіста ми чекаємо якісно іншого. Поле, яке створює постжурналістика, не здатне нести функції модернізації країни, сприяти появі нової еліти. Постжурналістика — це фіксатор минулого, тоді як журналістика формувала майбутнє.
  • Оксамитові та кольорові революції будуються на активних інформаційних інтервенціях, які ведуть до делегітимізації влади. Якщо більшовикам були потрібні агітатори, то сьогодні їхні функції виконують ЗМІ.
  • Реклама, піар, політтехнологія і…тероризм використовують інформаційний простір для своїх власних цілей. І ці цілі лише мімікрують під інформування.
  • Нагородження у Росії трьохста журналістів «за Крим», причому закритим указом, свідчить про принципово нову роль медіа в цій війні.
  • Сьогодні ми живемо в епоху, коли статус текстів поступово знижується. Їх замінюють такі собі розчинні тексти. «Бентлі» міністра — це розчинний текст, який може розповісти біографію героя.
  • Майже всі революційні зрушення соціосистем базувалися на текстах впливу. Тексти Маркса і Леніна стали рушійною силою для російської революції, тексти Гітлера для побудови фашистської Німеччини, тексти Кутба — для «Аль-Каїди». Людина створює Текст, який наступним кроком реалізує свій вплив на маси.
Про інформаційні впливи та пропаганду

  • Пропаганда стає успішною лише тоді, коли її не помічають.
  • Що сильніший супротивник, то більш асиметричною повинна бути інформаційна дія супроти нього.
  • Мова повідомлення повинна відповідати рівню аудиторії.
  • Долар, вкладений у пропаганду, важливіший за долар, вкладений в озброєння, оскільки він починає працювати відразу.
  • Політика — це продовження війни лінгвістичними засобами.
  • Ми повинні побудувати спочатку уявну Україну. Тобто закласти всі можливі інформаційні й віртуальні механізми, які дозволять почати позбуватися відчуття вторинності, що реально почалося лише 2014 року. І тут саме комунікація виходить на перше місце.
Про смислову війну

  • Структурно й інституціонально пострадянський простір не є готовим до продовження смислових війн. Програвши війну холодну, ми втратили здатність не лише до атаки, а й захисту. Але той, хто зможе дати світові нові смисли, переможе.
  • Виграш на полі бою вимагає виграшу й у медійній війні, аби бути визнаним за виграш.
  • Смислова війна спочатку здобуває перемогу в умах і тільки потім завойовує території. Україна вперше зіткнулася із війною, яку не так легко розпізнати через специфіку ведення. Один із термінів, який зараз вживають для її характеризації — гібридна війна. І це теж заважало прийняттю адекватних рішень щодо протидії їй, оскільки воювати із невійною нелегко.
  • Перемога на полі бою не є достатньою перемогою, бо насамперед потрібна перемога в головах.
  • У Києві декілька вишів готують спеціалістів із кіберзахисту, але жоден університет не готує спеціалістів, які б захищали від атаки на розум людини.



Джерело https://nachasi.com/2019/01/29/knyzhka-pocheptsova/

29.01.2019