Рецензія на рукопис монографії Едуарда Афоніна і Андрія Мартинова «Українське диво: від депресії до соціального оптимізму»

Рецензія на рукопис монографії Едуарда Афоніна і Андрія Мартинова «Українське диво: від депресії до соціального оптимізму»


Суспільна самосвідомість епохи модерну цілком може бути описана з використанням концептів індустріальної економіки та класичної соціології, котрі пропагували цінності єдиного універсального прогресу для всього людства. Натомість нинішня суспільно-історична доба постмодерну ідентифікується вже за допомогою концептів культурної антропології, етнології та інших наук, які наголошують на неоднорідності соціокультурного простору людства. Методологічні зсуви, що їх зазнала епістемологія з переходом до Постмодерну дають підстави заперечувати ідею суспільного прогресу як єдино можливого результату діяльності всього людства. Тим самим було зруйновано засади соціокультурного проекту Просвітництва, пов’язані зі створенням єдиного Великого простору та єдиного вектору Великого історичного часу. Навпаки, сьогодні акцент змістився на різноманітності соціокультурних просторів. До таких – унікальних соціальних просторів безперечно йде сьогодні Україна, здійснюючи складний, нелінійний і здебільшого непередбачуваний суспільно-трансформаційний процес.

Дедалі з нарощуванням кількості суспільних реформ радикальних змін зазнають в Україні її соціальні інститути. Проте чималих, якщо не сказати визначальних, змін зазнає в цій країні свідомість громадян, в тому числі радикально змінюються в людині структури, що відповідають за соціальний час. Ми стаємо свідками того, як акцент суспільної уваги в країні переноситься сьогодні зі «світлого майбутнього» на «історичне минуле». Але чи не найбільший досвід набувається у навчанні жити «тут і тепер». 

Автори запропонованої до друку монографії на основі досліджень Української школи архетипіки, що здійснюються за авторськими методиками, моніторять динаміку змін суспільної свідомості (1992-2017) і на основі отримуваних емпіричних результатів наголошують про можливість «Українського дива». 

Цей феномен вони пояснюють метаморфозами суспільно-трансформаційного процесу, збройним російсько-українським конфліктом, що триває останні п’ять років, та погіршенням екологічної ситуації в країні. Названі чинники спричинюють масовий психоневроз в країні, який, на думку Карла Юнга, є джерелом процесу індивідуації, наслідком якого, власне, й стане стрибкоподібне збільшення «самодостатніх» українців і, відповідно, – докорінна зміна на краще соціального середовища. Відновиться взаємозв’язок між частинами суспільного цілого, яке вже опиниться в якісно іншому стані. Відповідно, зникне підґрунтя, що спричиняло останні 12 років конфліктогенність в суспільстві. Українське суспільство набуде соціально-психологічних ознак, що нині характеризують більшість країн Європи.

Таким чином, збіг внутрішніх (психосоціальних) передумов і зовнішніх, в тому числі природних, стимулів прояву соціальної активності спільноти, цілком вірогідно, може спричинити соціальне зростання в Україні, яке автори, власне, й називають Українським дивом.

Тож, цілком унікальним за своїм оптимізмом є прогностичний результат, що його демонструють у своїй монографії автори книги «Українське диво: від депресії до соціального оптимізму». 

З великою надією, що робота приверне увагу соціальних дослідників і зацікавленої української громадськості, я рекомендую цей рукопис до друку. 

30.09.2019