Монографія «Іржа на лезі: лівобережне козацтво і російсько-турецька війна 1735-1739 років»

Тривалий час така галузь історичної науки як воєнна історія фактично не розвивалася в Україні з цілком зрозумілих причин. Проте наразі це один з найбільш динамічних напрямів історіографії, свідченням чого є діяльність Інституту воєнної історії, дослідження, які проводяться в межах навчальних закладів Збройних сил України, діяльність багатьох істориків як у столиці, так і в регіонах. Поява монографії Репана О.А. знаходиться в річищі цього важливого процесу.

Проте варто зауважити, що теми, які розглядаються в книзі, не обмежуються виключно воєнною історією. Тут ми бачимо тісне поєднання, переплетення воєнної та соціальної історії, що цілком обумовлено специфікою об’єкта дослідження — лівобережного козацтва. Козацтво за самою своєю природою є соціальною групою, станові права якої обумовлені воєнною службою, “податком крові”. В сучасній історіографії тема козацтва є однією з провідних, проте багато тем та сюжетів так і залишаються нерозробленими. Зокрема йдеться про період існування Правління гетьманського уряду (1734-1750), щодо якого маємо тільки поодинокі дослідження.

Для Репана О.А. ключовою проблемою виступає соціальна еволюція лівобережного козацтва як воєнної спільноти, ті процеси втрати козаками свідомості “людей війни”, які фіксувалися науковцями, але не досліджувалися глибоко на матеріалі 1730-х років. В даному випадку участь лівобережного козацтва в російсько-турецькій війні 1735-1739 років виступає для автора монографії певним індикатором, “лакмусовим папірцем”. Війна дозволяє чіткіше побачити як нові риси козацтва — спільноти, для якої господарські заняття та цінності стають все більш важливими, так і риси архаїчні — спільноти, для якої війна є змістом існування.

Продуманою і чіткою є структура тексту. Автор вводить читача в контекст міжнародних подій, які передували збройному конфлікту Росії та Туреччини, висвітлює  місце козацького чинника в міждержавних стосунках. Другий розділ присвячено прискіпливому аналізу становища у 1730-х роках різних груп лівобережного козацтва, третій — особливостям використання гетьманців в бойових діях. Цікавим з методологічної точки зору є використання поділу походів лівобережних полків на ближні та далекі, що властиве діловодству українських канцелярій означеного часу. Великим плюсом рецензованої роботи є широке використання архівних джерел, більша частина яких уперше вводиться до наукового обігу. 

[ПРИДБАТИ КНИГУ]

Інститут суспільних досліджень