Село в безодні. Поема

«Село в безодні» Ігоря Качуровського — це узагальнений образ українського села 1920—1930-х років, до краю зубожілого внаслідок сталінської колективізації й розкуркулення, знекровленого штучним Голодомором, а водночас — це спогад про конкретне село Крути на Чернігівщині, рідне село поетової матері, де під час війни, у короткій перерві поміж двома періодами вигнання — курським та австрійським — автор почув від своїх земляків моторошну розповідь про невинних жертв совєтської влади. 

Вдягаючи ці макабричні сюжети в шати красного слова, Качуровський ще раз засвідчує свою відданість вишуканим стильовим принципам київської неоклясичної школи, досягаючи сливе візіонарної конкретики образного ряду.

Поема супроводжується передмовою Івана Дзюби та післямовою автора — «Генеральна реконструкція українського села в роки 1929-1933», — де про голодомор і розкуркулення оповідається вже не мовою художніх образів, а мовою фактів і цифр.