Рецензія на книгу Мирослава Поповича "Бути людиною"

Рецензія на книгу: Попович Мирослав. Бути людиною*
Бути людиною – щось нібито очевидне і самозрозуміле. А проте людина не полишає міркувати над людським єством. Зла вона чи добра зі своєї природи? Раціональна чи ірраціональна? Тим часом сьогодення спонукає творити новий світогляд, який не дасть загубитися серед новітніх тенденцій інформаційного суспільства. Тож філософ Мирослав Попович береться сформулювати погляд на цінності сучасного соціюму. І вибирає для цього тон, який йому бачиться найвідповіднішим: не академічна монографія, не ідеологічний маніфест, радше – нариси.

Перший із чотирьох розділів його книжки, «Філософія – позитивна наука», присвячено метафілософським проблемам. Автор міркує про вічні філософські проблеми (буття і небуття, що таке людина), а також аналізує окремі аспекти становлення сучасної методології філософії (наприклад, лінґвістичний поворот у філософії). Нариси в розділі «Істина і смисл» переконливо демонструють: для розуміння природи людини важливим є тлумачення істини та істинности. Філософ аналізує тут і мітологічну свідомість, і класичні концепції істини, й сучасне розуміння істинности в рамках наукового світогляду.

Третій розділ – «Добро і зло» – присвячено питанням оцінки людських дій, аналізові соціяльних аспектів взаємодії між людьми, окресленню християнської та греко-римської парадигм европейської концепції суб’єкта чину, проблемі свободи, статусу вільної людини, відповідальности. Особливу увагу автор звертає на деперсоналізацію соціяльного буття, коли за допомоги влади суспільство може знищити особистість, руйнуючи засадничу морально-правову структуру соціюму. В розділі «Почуттєва оцінка в процесах комунікації» розглянуто питання експресії у спілкуванні між людьми, проблему переживань, окреслено основні виміри мистецтва: як техне, як нарація, як гра і структура тощо.

Мирослав Попович розглядає не лише антропологічні проблеми, а й питання епістемології, філософії культури, естетики, соціяльної філософії, етики тощо. Однак теми, які порушує автор, демонструють універсальність людського буття. Ніщо людині не є чужим: вона може плекати внутрішнє багатство і внутрішню убогість, може бути безмежно доброю або страхітливо злою. Найважливіше, однак усвідомити, що бути людиною – це бути здатним розрізняти істину і хибу, добро і зло, прекрасне і потворне. Ми не втрачаємо такої здатности, і це, на думку автора, вселяє оптимізм.

16.01.2018