Рецензія на монографію Сергія Омельчука «Сучасна українська лінгводидактика: норми в термінології і мовна практика фахівців»

Розвиток лінводидактики, беззаперечно, потребує пильної уваги щодо вироблення, стандартизації й дотримання культури послуговування термінологічним апаратом. Тож монографія С. А. Омельчука «Сучасна українська лінгводидактика: термінологія, літературна норма і мовна практика фахівців» є своєчасною й необхідною для забезпечення належного рівня розвитку вітчизняної лінгводидактичної науки ХХІ століття. Цю працю справді можна вважати першим комплексним і системним дослідженням у царині впорядкування і стандартизаціїлінгводидактичної термінології.

У рецензованій роботі насамперед переосмислено історію формування й розвитку галузевої термінології лінгводидактики, обґрунтовано наукові засади термінотворення, систематизування наявної в мові термінології, а також відродження національної термінології.

Рукопис має чітку вмотивовану структуру. Зокрема, перший розділ автор присвятив визначенню тенденцій в українській лінгводидактиці початку ХХІ сторіччя. У другому розділі проаналізовано лінгводидактичну термінологію з лексико-семантичного, граматичного і стилістичного поглядів. У третьому – узагальнено мовні традиції й дотримання літературних норм у сучасній фаховій термінології. Прикладне значення має четвертий розділ, у якому автор описує типові порушення, властиві науковому текстові лінгводидактичного спрямування, й пропонує нормативні відповідники. У п’ятому розділі йдеться про мовне оформлення сертифікаційних робіт з української мови у форматі ЗНО.

Відзначимо, що автор, характеризуючи сучасну терміносистему української лінгводидактики, урахував зміни, що відбулися у вітчизняному і європейському мовознавстві, зумовлені, по-перше, поповненням складу її новими термінами, запозиченими з інших наукових галузей або з європейської чи американської систем навчання у зв’язку з активним розгортанням процесів світової глобалізації; по-друге, урахуванням національних зразків словотворення у вживанні термінної лексики; по-третє, унормуванням слововживання в термінних словосполученнях; по-четверте, вилученням з активного вжитку не органічних для української мови термінних одиниць.

Позитивним є те, що рукопис супроводжено абетковим іменним покажчиком, який, на нашу думку, допоможе тим, хто користуватиметься цим виданням, швидко зорієнтуватись у матеріалі й отримати необхідну інформацію.

Матеріал монографії стане корисним у процесі укладання лексикографічних праць із сучасної лінгводидактики, у створенні шкільних і вишівських підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, у написанні дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів, а також у практичній діяльності вченого-лінгводидакта і вчителя-словесника.

Уважаємо, що монографія С. А. Омельчука «Сучасна українська лінгводидактика: норми в термінології і мовна практика фахівців» є самостійним науковим дослідженням, свідчить про високу професійність автора й заслуговує бути надрукованою.

Доктор педагогічних наук, професор,

завідувач кафедри української мови

Київського університету імені Б. Грінченка                               С. О. Караман 

_