Головна » Каталог » Художня література та ін. » Буваличі купити книгу

Буваличі

Буваличі
5
ISBN: 978-966-518-599-4
Рік видання: 2012
Мова: українська
Формат: 70x100 1/8
Обкладинка: тверда
Кількість сторінок: 60

В одному Городі, столиці Небуваличів, несподівано зникають діти. Виявляється, вони тікають до Буваличів — фантастичної місцевості, у якій з людиною трапляються всілякі пригоди, випробування.

Стурбовані дорослі відряджають на пошуки дітей своїх представників: тьотю Мотю і дядечка Оковитого...

Повість-казка для читачів молодшого шкільного віку та їхніх батьків, які ще пам’ятають своє дитинство.

Нагорода. У 2012 році книга отримала відзнаку Форуму видавців у Львові.

Рекомендуємо

Відгуки (1)

+ Додати відгук
5
ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ… ДОРОСЛИХ

Іван АНДРУСЯК

"Фантастическая мьстность, въ которой случаются съ человькомъ различныя приключенія, испытанія", – так еталонний "Словарь української мови" Бориса Грінченка вияснює значення слова "буваличі". У саме таку місцину – для того, щоб пережити саме такі пригоди – й потрапляють герої веселої повісті-казки Володимира Кобзаря "Буваличі", яка нещодавно побачила
світ у видавництві "Києво-Могилянська академія". У такий спосіб "могилянці" несподівано долучилися до когорти українських видавців, які роблять симпатичну дитячу книжку – і з цим можна їх лише привітати й побажати в цій добрій справі системності. Утім, "Буваличі" прикметні не лише розширенням дитячого книговидавничого дискурсу, а передовсім тим, що напрочуд виразно засвідчили один цікавущий у сучасному письменстві феномен, який можна означити як "дитяча література для дорослих".

Судіть самі: історія починається з того, що ось є собі така дивна країна Небуваличі, столиця якої має назву чи то Гό́род, а чи горόд, і в самісінькому її центрі стоїть пам’ятник: "Чужий Дядько у чоботях досі стовбичить у центрі Гό́рода. Пальцем правої руки він показує додолу. Тутешня передова громадськість тлумачить це як знак того, що Дядько недвозначно натякає: "Всі там будемо". Передовіша тутешня громадськість стверджує, що Дядько вказує на землю як на істинний і неминущий скарб Небуваличів. Мовляв, саме там, у землі, а не десь-інде, міститься коріння майбутнього процвітання. Треба тільки добре пошукати, поритися, попорпатися, поколупатися, покопатися і подлубатися". У висліді в отих Небуваличах починають пропадати діти – і громадськість висилає на їх пошуки двох колоритних типажів, чиї імена промовляють самі за себе: дядечка Оковитого, який "пустився берега, марячи тільки одним: де б його хильнути, врізати, набратися, наклюкатися, надудлитися або налигатися"; і виклично суржикомовну тітоньку Мотю (поклика́ння до називного персонажа "Мини Мазайла" Миколи Куліша помітне, як то кажуть, неозброєним оком). Щоб потрапити до Буваличів, де опинилися діти, ці делегати мусили пройти через певну дозвільну процедуру в Небувалицькому бюрі пригод, працівники якого іменуються не інакше як бюро-крати. І з цими бюро-кратами в наших персонажів відбувається ось який діалог:

"– А документи? Є?

– Та повні ж кишеньки! – палко запевнила тітонька Мотя. – Ось свідоцтвечко про народження, свідоцтвечко про одруження, паспортусик на холодильничок, документики на автобусик, на трамвайчик, на тролейбусик, довідочка з місця роботи, з місця проживання, з лікарноньки…

– А в мене – довідка з витверезника, – й собі озвався Оковитий і скромно кахикнув у кулак.

– Ще? Чи вистачить? – спитала тітонька Мотя. – У мене цих документиків сила-силенна і купа-купісінька.

– Досить, – пом’якшала чергова бюро-кратка. – Тепер видно, що ви люди позитивні".

Колоритні авторські алегорії й соковиті паралелі з реаліями пострадянського життя відчитуються тут, ясна річ, напрочуд прозоро. Іронія витримана в найкращих традиціях українського гумору, закладених ще Остапом Вишнею. Однак залишається ключове питання: якою мірою такий текст можна вважати "дитячим" і позиціонувати як твір "для дітей молодшого і середнього шкільного віку", а не лише для їхніх батьків.

Питання насправді ширше, ніж можна подумати попервах, і стосується не лише "Буваличів". Новітня українська література для дітей, яка нині, на думку критиків, переживає пору якщо не розвитку, то принаймні напрочуд активного й цікавого становлення, пропонує чимало текстів із, так би мовити, "подвійним дном", які одночасно можуть трохи по-різному відчитуватися дітьми та їхніми батьками. Твори провідних сучасних дитячих письменників, таких, як Леся Воронина і Галина Малик, Сашко Дерманський і Марина Павленко, Сашко Лірник й Олесь Ільченко, нерідко містять пасажі, які діти зрозуміють по-своєму, а дорослі відчитають у них натяки на химерні, а подекуди й неадекватні реалії сьогодення. Бо ж, направду, з дітьми потрібно говорити про все – у тім числі й про такі вади їхніх батьків, як пияцтво та неосвіченість. Форма алегоричної казки, обрана для цього Володимиром Кобзарем, ідеально до такої розмови надається.

Та чи не "переборщує" наш автор? Адже в згаданих і незгаданих його колеґ, які зробили собі добре письменницьке ім’я саме в дитячій літературі, такі пасажі вмонтовані в тексти зазвичай лише на рівні принагідних згадок, контекстуальних "приколів", буквально кількох фраз чи максимум речень, а не проведені системно через усю книжку, як це зробив Кобзар. Питання складне – однак видається, що "Буваличі" попри всю свою "дорослість" не втрачають зв’язку з дитиною і розуміння нею текстових перипетій. Нехай деякі "дорослі" сцени, як ота, що про бюрократів, очевидно задовгі для "молодшого шкільного віку" – та все ж динамічність сюжету від того не втрачається, а отже, щось і звідти дитині "відкладеться" – особливо в тому випадку, якщо вона читатиме цю книжку разом із батьками.

Атож – мені видається, що саме "для сімейного читання" і слід позиціонувати цю книжку, сюжет якої дещо задуже дидактичний, щоб бути суцільно "дитячим", і задуже алегоричний, щоб бути суцільно "дорослим", – однак саме в цьому поєднанні, яке дає чимало слушних підстав для відвертого сімейного діалогу дорослого й дитини, й полягає особливий шарм "Буваличів". Шарм, яким не варто нехтувати.
Відвідувач
5 з 5 на основі 1 оцінки. 1 користувацьких відгуків.