Володимир Арєнєв: ненависть повертається і труїть нас

Рецензія на книгу: Арєнєв Володимир. Порох із драконових кісток
Фантастичний роман Володимира Арєнєва «Порох із драконових кісток» закінчується у вкрай складний для головної героїні Марти час — коли школярка дізнається, що її батько повернувся із війни з песиголовцями, хоча формально поїхав на заробітки, інакшим.

Що буде далі із Мартою, песиголовцями та кістками драконів, які героїня насправді викопує із землі та перетирає на порох — письменник обіцяє розповісти у другій частині дилогії, в «Драконових сиротах».

А вже зараз допитливі читачі можуть шукати «спойлери» у ілюстраціях першої частини.

Книга «Порох із драконових кісток» увійшла до довгого списку премії  Дитяча Книга року ВВС —2015.

Сьогодні Володимир Арєнєв відповідає на запитання  ВВС Україна,  він розповість, як вигадав історію про Марту, яка викопує кістки драконів, і що із нею буде далі. Розмовляла  Євгенія Шидловська.

BBC Україна:  Звідки у вигаданому вами світові, який дуже схожий на наш світ, взялись дракони?

Володимир Арєнєв: Цей прийом не мною вигадано, звичайно. Коли беремо наш світ і проблеми, і за рахунок того, що називається уречевлена метафора, можемо говорить про якісь актуальні для нас проблеми трошки наче зі сторони, відсторонено, дивлячись із перспективи.

У першій частині ми бачимо тільки кістки драконів. Ці кістки, по суті, для мене були уособленням ненависті, яка весь час продукується у соціумі за різних умов. Її неможливо позбутись, просто механічно перетворивши на щось. Вона весь час повертається, вона труїть нас, землю, на якій ми живемо.

І дракони  — як влада, влада як дракон, що змінює людей певним чином. Навіть тих, які, на перший погляд, не підпадають під вплив цієї сили.

BBC Україна: Тобто це метафора ненависті до влади?

В.А: Ні, це метафора ненависті, яку продукує влада чи інші структури у соціумі. Не реакція на щось, а те, що вони свідомо провокують у людях для своїх власних цілей.

Якщо підсумувати: це метафора ненависті, яку в нас намагаються викликати чи викликають інші люди. Наприклад, щоб нами маніпулювати.

BBC Україна: Тобто концентрована суспільна ненависть?

В.А: Так, ненависть, яка продукується і в суспільстві в цілому, і в окремих людях.
Спілкуєшся із кимось у Facebook та бачиш, як людині рве дах, а потім спілкуєшся із цією людиною вживу  — і вона інакше поводиться. Це один із прикладів того, як це відбувається.

BBC Україна: Можливо ви розповісте, що буде далі із головною героїнею Мартою?

В.А: Неодмінно розкажу у другій частині книжки. Було би нечесно просто відкрити якісь речі, розповісти про сюжет. Якби можна було переказати сюжет двома-трьома реченнями, то навіщо писати всю історію?

Можу сказати, що почнеться ця книжка, я якраз зараз її пишу  — словами: «Коли у місті з’явились песиголовці, Марта була в Інкубаторі і …».


BBC Україна:  Хто такі ці песиголовці, з якими воює ця вигадана країна?

В.А: Ця інтрига теж розкриється у другій частині. Але загалом це образ іншого, образ ворога. Він існував і в середньовіччі, і в античності.

Вважалось, що є ойкумена, освоєні цивілізацією землі, а десь там далеко за рікою, за лісом, за горами живуть інші істоти  — люди з однією ногою, люди, які вміють накриватись вухами, люди, в яких немає голови, а обличчя на тулубі. І от серед усіх цих різних істот існували песиголовці. Такі чужі створіння, які своєю зовнішністю одразу нам повідомляють, що вони не такі, як ми.

BBC Україна: Ви вказуєте, що писали книжку із січня 2014 року до травня 2015-го. Як події, що відбувались в той час в Україні  — закінчення Майдану, анексія Криму, конфлікт на Донбасі, впливали на роман?

В.А: Оскільки ми живемо в цій країні  — так чи інакше ми пов’язані із тим, що тут відбувається.

Я спостерігав, як люди змінюються у соцмережах, у публічних виступах, у повсякденному бутті. Хтось в кращий, хтось у гірший бік.

Дивлячись за цим всім, на ці події, в якийсь момент у мене виникла історія про Марту, в якої батько поїхав (на війну  — Ред.) і повернувся таким, яким повернувся.

Зараз я, окрім всього іншого, пишу цикл невеличких оповідань, які називаються «Нічия війна». Вони теж присвячені війні, але з різних точок зору  — біженця, волонтера, людини, яка воює. Це теж такі фантастичні історії, які відбуваються у різних світах.

Ця історія (про Марту  — Ред.) мала входити до цього циклу, але так сталось, що вона почала розростатися, і я побачив, наскільки цією історію можна ще щось сказати із того, що мені видається важливим.

Іще в ті дні у мене якраз виникла думка, що ми всі так чи інакше піддаємося впливу. В якихось ситуаціях ми можемо перебрати у вислові емоцій, в реакціях. Із зрозумілих причин: бо ми ніколи не стикались із тим, що відбувається, і дай Бог, щоб це якомога швидше закінчилось.

Але яким чином це впливає на дітей та підлітків? Цей величезний вплив  — і жорстокості, і ненависті, і якихось крайнощів. Мені здавалось, що вони не можуть захищатись так, як можемо ми.

Це був ще один поштовх, говорити через цей світ і цю історію.

BBC Україна: Тобто показати підліткам, як захищатись від жорстокості?

В.А: Ні, я не даю рецептів. Це було би надто самонадіяно з мого боку. Я говорю про проблему. Вона існує! Будьте уважними, будьте пильними до того, що ви робите, як ви реагуєте, кому ви вірите, зрештою.

BBC Україна: Ви раніше казали, що вікова категорія читачів трошки вища, ніж у вашій попередній книзі «Душниця»  — від 14 років. Це пов’язано із темою «Пороху...», чи із тим, що ваші читачі дорослішають із наступною книжкою?

В.А: Це нижня вікова планка, бо і «Душниця» і «Порох...» цікаві також для дорослого читача. Просто дитина або підліток прочитує один рівень, а дорослий читач побачить відсилку до Е.Л. Шварца чи інших текстів, може знайде цитату із Жадана чи Шевченка в якомусь місці.

Чому таке обмеження у віковій категорії? Мені здається, що «Порох» жорсткіший. Там є і нецензурні вислови, і ті проблеми, із якими стикається Марта. Є певна відповідальність перед тими, хто читатиме, має бути якась планка  — для мене, це 14 років.

BBC Україна: Можливо розкажете неуважним читачам, де у тексті є цитати із Шевченка, наприклад?

В.А: Мені би не хотілось цього робити, бо це необов’язкові речі, дрібнички. Без них читачі отримають у сюжеті те, що там закладено.

Ті, хто в першій частині розшифрував назву дилогії «Сезон Кіноварі», розуміють чому так. Я поки не буду розкривати, у другій частині це буде сказано відкритим текстом.

BBC Україна:  Тобто ви поясните всі ці деталі у другому томі?

В.А: Я розумію, що одна із найбільших претензій до «Пороху» в тому, що багато рушниць, які висять, не вистрелили. Тому що це перша частина. Відповідно у другій будуть всі відповіді.

Я знаю від початку до кінця, що там відбулось.

Більше того, в деяких випадках, як я впевнився, перепитуючи деяких читачів  — те що здається, що відбулось, це не те, що відбулось насправді. Це гра, це фокуси, до певної міри обман, але потім буде видно, що за цим стояло, яка логіка.

BBC Україна: Тобто ви вже знаєте точно, що станеться у другій частині?

В.А: Можуть бути якісь дрібні зміни, але основні сюжетні, вузлові моменти  — прописані.

Я знаю чітко, який буде фінал, які герої до нього дійдуть.

До речі, в першому томі в ілюстраціях є деякі спойлери, які стануть зрозумілими, коли з’явиться другий том.

02.12.2015